Вело життя мене таемними стежками...

Поэт: Семен Венцимеров

Серия стихов: Города 2

Вело життя мене таемними стежками. *
Ця мова, що я вперше чув ii вiд мами,
Менi здавалось: залишилась тiльки в сердцi,
Та залунала в повний голос в цьому серпнi.

Я пригадаю всi слова цiеi мови,
Серед усiх знайду одне, що допоможе
Зненацька висловити сни моi i мрii...
Моi печалi нездоланнi i надii.

Воно прилине теплим промiнем до ганку
Чи журавлиним клином в небi на свiтанку,
Неясним шуркотом у росянистiм листi
А чи мотивом несподiваноi пicнi.

Коли ж нi слова не знайду у цiлiй мовi,
Вiдгомоню вiдлунням першоi любовi,
Щемливим спогадом о тiм, чим серце млiе,
О невтiленнiм е невмирущiм, о надii.

Дощами вересень печаль мою умие,
Усе даремно и безглуздо без надii.
Cибiрський сiчень заморозить бiль у серцi...
Ряснiють в липнi полуницi, не у серпнi.

Теги: голос, печаль, слова


Проголосуйте:

Читайте еще стихи


Стихи других поэтов