Так хочеться у лісі опинитись

Так хочеться у лісі опинитись

13.12.2016 01:14

Рейтинг: 0,00 (0)

Поэт: Дмитро Овсієнко

Серия стихов: Без серии

Так хочеться у лісі опинитись,
Коли багато невідкладних справ,
Немов із чаші, його запахів напитись,
Я день і ніч би в душу їх вливав.
Чи листяним є ліс, чи мішаним, чи хвойним,
Чарівне, мабуть, завжди щось присутнє там,
Як в нього я ввійду, щось робиться зі мною,
Немов потрапив у зелений, дивний храм.
Дерев верхівки розмовляють десь високо,
В цей час для мене настає блаженна мить,
Красу цю повністю сприймає моє око,
А серце іноді щось може й пропустить.
І так це усвідомлення мене тривожить,
(Не знаю в цей момент, куди піти),
Що в прогресивний час наш іноді не можу
З природою гармонію знайти.
Та згодом в лісі я з тривог таких сміюся,
В гущавину все далі й далі я іду,
Цілющого повітря не нап юся,
Заплющу очі, ляжу на траву.
Шумлять дуби, ялини, сосни, буки, клени
Через незгоди й радості усі,
Кудись далеко йде від мене все буденне,
Так швидко, що незрозуміло це мені.
Сльозами спокою і щастя я тут вмився
І в небо синє вгору погляд спрямував,
До стовбура міцного прихилився,
Своєї сили швидко він мені додав.
У цьому затишку ніщо лихе не мучить,
Лиш дятел дзьобом десь у стовбур б є,
Між листям сонце десь ховається палюче,
Та променем сюди не дістає.
Якась стабільність ледь вловима душу гріє,
Мов, завжди буде те, що було і колись,
В чоло моє ледь чутно вітер віє,
І я пливу, провалююсь кудись...
Із лісу йду додому, сил набравшись,
Робота вже ж чекає нелегка,
На всі питання відповісти сподівався
У лісі вічному у днину літню я.
Питань хоч і багато залишилось,
У нашому житті усе нелегко так,
Та кленів і дубів цілющу силу
Під сумнів не поставлю аж ніяк.
Стоять вони вже не одне, мабуть, століття,
Не тільки я прийду до незворушних їхніх крон,
А горді і величні верховіття
Сміються й тужать з нами в унісон.
Ви теж якось, як час в вас є, до лісу завітайте,
Як радісно, як сумно, теж до лісу йдіть,
Немов по храму, по стежках його ступайте,
І для нащадків його свято бережіть.