Як я копав картоплю в полі

Як я копав картоплю в полі

15.10.2015 19:18

Рейтинг: 0,00 (0)

Поэт: Дмитро Овсієнко

Серия стихов: Без серии

Паскудну думку топлю,
Бо смуток в серці мав,
Розкажу, як картоплю
Якось в селі копав.
Город далеко в полі,
Це в цьому ж, люди, суть,
Там тої бараболі
До обрію, мабуть.
Встаємо ми в п'ять ранку,
Води попили лиш,
Сказав друг на світанку:
Що, ледацюго, спиш?
Картопля не чекає,
Жуки ще й на ній є,
Як зараз не вкопаєм,
На вечір зогниє!
Весь світ і друга лаю,
Водиці ще попив,
На велика сідаю,
Як очі сонні вмив.
У ранню дуже пору
Як ще туман, як дим,
На великах під гору
Із другом ми летим.
Прогноз погоди взнали,
Тому до бараболь
Дощовиків не брали,
Не взяли й парасоль.
Сказали, сонце буде
Таке, що його пий,
І спека буде всюди
Весь довгий день цілий.
Нарешті приїжджаєм
Ми на широкий лан,
Із великів злізаєм,
І вбік в якийсь бур'ян
У стежку ми пірнули
В один лише момент,
На плечах ще й тягнули
Городній реманент.
Почали ми копати
Годин, напевно, в шість,
Взялися за лопати,
Хто робить - той не їсть!
А сонце вище стало,
З лобів тече вже піт,
Та сонцю цього мало,
Спалити хоче світ.
В очах затишна хата,
Болить душа моя,
Гойдається лопата,
Гойдаюсь з нею я.
Мій друг мішків вже десять
Картоплею наклав,
Цього йому не досить,
Бо їх аж двадцять взяв.
Ще й каже: "До смеркання
Здолаєм ми цей шмат,
Кажу, тоді до рання
Не злазимо з лопат.
Та сонце моментально
Закрила хмара враз,
А плани геніальні
Накрилися в цей час.
Десь сильно прогриміло,
Луна кудись пішла,
Усе аж засвистіло,
Аж збурились поля.
Ніде ні деревинки,
Лиш поля дивна гладь,
І неба половина,
Де блискавки мигтять.
Вперіщив дощ миттєво,
Чи бігти, а чи йти,
Хоч би якісь дерева,
На голову мішки
Що ще пусті, вдягаєм,
А злива й грім гримлять,
В болото ми сідаєм,
Аж зуби цокотять.
В болоті вся картопля,
Десь плаває буряк,
За хвильку ми так змокли,
Хоч вішай нас на гак!
Як вщухла злива трохи,
І рідше гримів грім,
Схопили руки в ноги
В думках про рідний дім
З картоплею чкурнули
Прожогом до шосе,
Бо нові громи чули,
Лиха їх знов несе!
У день цей ми не мали
Ні смутку, ні журби,
Як злива заливала
Нам очі і лоби.
Везли картоплі масу,
Тис ноги я в гальмо,
Донизу вже ж по трасі
Назад ми летимо!
Ми з другом вправні й дужі,
Був пильним кожен з нас,
На великах в калюжі
Влітали через раз.
А з неба дощ все хлище,
Де ж хата наша є,
Скажений вітер свище,
В лісах дерева гне.
Влетіли ми вже в хату,
Аж розбирав нас сміх,
В болоті вже лопати,
Ми - з голови до ніг.
А потім сумно стало,
Я спиртом ноги тер,
Ще й носа так заклало,
Що ледь я не помер.
Та так казать негоже,
Пробачте ви мене,
Здоров'я ще знайдемо,
Картопля - головне.
Як тільки пройде злива,
Все освіжить дощем,
Ми з другом вмить щасливі
Докопувать підем!