У небі сонце висне

У небі сонце висне

03.03.2014 23:51

Рейтинг: 0,00 (0)

Поэт: Дмитро Овсієнко

Серия стихов: Без серии

У небі сонце висне
І шелестять дуби,
У хаті довго кисну,
Вже хочу по гриби.
Так тихо у лісочку,
Туди я пішки йшов,
І мокра вже сорочка,
Бурлить у серці кров.
Я на стерню сідаю,
Солоний витер піт,
До лісу поспішаю,
Де шелест верховіть.
Смалило сонце сильно,
Ніде не було хмар,
По лісу йшов не пильно,
Ледь не летів у яр.
Там мокро і бур’яни
В глибокім тім яру,
З трави я швидко встану
І в гущу лісу йду.
Я з дому взяв горішків,
Із торбою ходив,
Вкусив одного трішки,
Ледь зуб не розкришив.
По лісі довго ходжу,
Підкралася журба,
Чомусь я не знаходжу
Тут жодного гриба.
Ледь не зламав я зуба,
Коли чавив горіх,
Спочатку сів на зрубі,
В травицю потім ліг.
А у ліску співає
Птахів, напевно, хор,
В траві гриби шукаю
І бачу мухомор.
Там бур’яни й кропива,
Скажіть мені, хіба
Знайти отут можливо
Якогось ще гриба?
Нема ще тут опеньків,
Похмуро я іду,
У жовтні я раненько
Іще сюди прийду.
Із лісу я втікаю,
Вже огортає сон,
А з-під куща моргає
Рум’яний шампіньйон.
Корови десь пасуться,
Ще тут побуду трішки,
Бо раптом ще знайдуться
У лісі сироїжки.
А шампіньйон пухкенький
В моїй корзині зник,
Розгріб я все гарненько
Й побачив боровик.
Несу важку корзину
І відра теж несу,
До вечора очима
Я сонця світло п’ю.
Грибами я втішався,
Що у відрі тяжкому,
Під вечір направлявся
Із сонечком додому.
Вже чути птаха щебет
І гомін лісу чуть,
Країни інші в небі
До себе сонце звуть.
Їв булку вдома з маслом,
Чайок із медом пив,
І радість не погасла,
Коли гриби варив.
Такі смачні грибочки,
Як їх приготував,
Поїв, а в холодочку
Всі пальці облизав.
Грибів ще цілі гори,
Картоплю їв я фрі,
А у цей час надворі
Вмикали ліхтарі.
І довго цеї ночі
Неначе вбитий, спав,
Склепив я міцно очі,
Із сонечком вставав.
І знову сонце висне
У небі, а дуби
Все шелестять, я кисну
У хаті від нудьги.
Нудьгу ми проженемо,
Негарнії думки,
І всі разом підемо
До лісу по грибки.