Вело життя мене таемними стежками...
Вело життя мене таемними стежками...
20.07.2004 14:00
Рейтинг: 0,00 (0)
Поэт: Семен Венцимеров
Серия стихов: Города 2
Вело життя мене таемними стежками. *
Ця мова, що я вперше чув ii вiд мами,
Менi здавалось: залишилась тiльки в сердцi,
Та залунала в повний голос в цьому серпнi.
Я пригадаю всi слова цiеi мови,
Серед усiх знайду одне, що допоможе
Зненацька висловити сни моi i мрii...
Моi печалi нездоланнi i надii.
Воно прилине теплим промiнем до ганку
Чи журавлиним клином в небi на свiтанку,
Неясним шуркотом у росянистiм листi
А чи мотивом несподiваноi пicнi.
Коли ж нi слова не знайду у цiлiй мовi,
Вiдгомоню вiдлунням першоi любовi,
Щемливим спогадом о тiм, чим серце млiе,
О невтiленнiм е невмирущiм, о надii.
Дощами вересень печаль мою умие,
Усе даремно и безглуздо без надii.
Cибiрський сiчень заморозить бiль у серцi...
Ряснiють в липнi полуницi, не у серпнi.
Читайте еще стихи
Стихи других поэтов
Комментарии к стихотворению
Это произведение ещё не комментировали.